§ 4. Ідея стає матеріальною силою, коли захоплює серця й уми мас: тоді вона буде втілена в життя руками її належним чином організованих поборників. А поки вплив комуністів мізерний, ми не суб’єкт політики — виносити на порядок денний безпосередньо революційні цілі передчасно. Ще зі шкільної лави всі знають: щоб перевернути світ, треба лише знайти точку опори й обзавестися підхожим важелем. Точка опори є — пролетаріат. Нема важеля. Тому наша перша мета — викувати його, утворити непохитну, як дуб могутню й укорінену в своєму класі робітничу революційну партію.
§ 5. Насамперед революціонери самі мають розуміти за що борються. Одними лише добрими намірами вимощена дорога до пекла. Треба сумлінно освоювати марксизм-ленінізм, особливу увагу приділяючи такій його складовій, як матеріалістична діалектика, а також історії революційного руху. За допомогою діалектики науковий соціалізм був виведений і може та має бути розвинений далі, а досвід попередників допоможе зорієнтуватись і в нашій ситуації теж. Теоретична освіта — це перша справа, яку комуністам слід налагодити та ніколи не залишатися байдужими до її якості.
§ 6. Налагодивши просвітництво всередині своєї групи, час налагодити його назовні: сформувати редакцію теоретичного і популярного органа, в якому досліджувати та викривати капіталізм, капіталістів, їхню державу й ідеологію, пропонувати і пояснювати стратегію та тактику боротьби з ними. Лейтмотивом, звичайно, має бути заклик долучатися до цієї боротьби: приєднуватися до нашої організації або принаймні співпрацювати з нею.
§ 7. А коли взявся за гуж, то не кажи, що не дуж: аби не зажити слави базік — і не бути ними насправді, — треба дійсно ставати застрільниками класової боротьби. У наших Палестинах початкова її форма традиційно називається економічною боротьбою: це спротив окремих робітників або представників будь-якого з близьких їм соціальних прошарків утискам, що вчиняються окремим господарем або керманичем. Ми зобов’язані відшукувати осередки невдоволення, зв’язуватись і надавати трибуну, допомагати збудувати бойовий колектив та перемогти. Особливу увагу варто приділяти працівникам ключових підприємств економіки та військовим. Чим більше буде від нас користі, тим ми самі ставатимемо вправнішими, а також пошириться добра слава і зросте повага, довіра до нас у народі. Утім, дрібні справи на те й дрібні — якщо обмежитися ними, то не здійняти людей на великі зміни.
§ 8. Треба налаштовувати, пов’язуючи з ними його біди, робітничий клас і весь народ проти влади України, влади Росії, Євросоюзу, Америки, проти будь-якої буржуазної опозиції. Треба доводити, що тільки втілення вимог нашої програми-максимум буде єдиною справжньою визвольною і справедливою революцією. Треба формувати мережу осередків активістів, здатну очолювати народний протест. Політична боротьба — це найвищий щабель діяльності революціонерів. І щоби пряма конфронтація з державою не була безглуздям, необхідно стояти на найвищому щаблі організованості, сходження до якого відбувається паралельно і разом зі сходженням до найвищого щабля діяльності.
§ 9. Становим хребтом будь-якої організації є дисципліна, чітке виконання наказів уповноваженої особи чи органу. І що складніша та розгалуженіша робота, тим вищим має бути рівень загальної дисциплінованості. Але тільки цього мало. Потрібно розвивати також свідому дисципліну, коли і виконавці, і розпорядники завжди до кінця розуміють: чому запроваджений устрій, дане рішення або цей відповідальний товариш мають достатній авторитет, щоб їх слухатися, та чи мають його. Поінформованість і пильність допоможуть вчасно напоумити недбалого керівника, виправити невдале, помилкове рішення, покращити устрій. У механізм функціонування організації має бути органічно вплетений дієвий інститут критики та самокритики.
§ 10. У сучасного капіталізму загалом та української держави зокрема сталий тренд на ліквідацію ліберально-демократичних свобод, тож ставку однозначно слід робити на діяльність в підпіллі. Безумовно, не варто лізти на рожен, порушуючи закон там, де в цьому немає потреби. Правове поле ми повинні використовувати, але без фанатизму: у жодному разі не можна за легальний статус продавати свої ідеали та реальну волю обирати шлях проведення їх у життя. А оскільки така революційна незалежність ой як не сподобається панівному класові, мусимо добряче подбати про таємницю власної внутрішньої кухні для сторонніх: розробити та постійно вдосконалювати систему організаційної безпеки, аби не підставлятися фашистам і політичній поліції, що неодмінно спробують тероризувати комуністів, які мають таку зухвалу та невгамовну вдачу. Й особливу увагу слід приділити кібербезпеці, бо сьогодні в нашій справі не обійтися без широкого застосування передових інформаційно-комунікаційних технологій.
§ 11. Самостійність необхідно забезпечити й у фінансовій галузі за рахунок членських внесків, інвестицій, кооперативів, пожертв. Не можна лакеювати перед сумнівними фондами. У поводженні з грошима, взагалі, варто бути дуже акуратними, щоб уникати компрометуючих інцидентів. Це стосується не тільки джерел доходів, а й витрат. За допомогою організаційного контролю скарбниці ми зобов'язані постаратися максимально застрахуватися від її нецільового використання. А чим більше в нас буде коштів, тим ширше зможемо використовувати їх на власне революційні потреби: від просування наших медіаресурсів та порятунку репресованих товаришів до утримання професійних революціонерів.
§ 12. Авжеж, головне в професійному революціонері не те, що він живе на скромну зарплатню від організації, а його ставлення до справи: кваліфікованість і повна самовіддача. Кожен комуніст зобов'язаний прагнути стати професійним революціонером щонайменше в моральному плані, інакше він є не повноцінним комуністом, а радше попутником. Розвиток революційної діяльності змусить усіх проявити свої моральні якості. І в організації немає місця тим, хто прийшов сюди за чимось іншим, аніж боротьба за визволення та щастя людства.
§ 13. Перевіреним часом принципом устрою організації комуністів є демократичний централізм. Як і всілякий принцип, він адекватний лише за певних умов: коли існує обізнане в марксизмі-ленінізмі, загартоване та згуртоване палкою всебічною революційною працею товариство. Демократизм полягає в повноті влади загальної ради членів організації, а централізм — у керівництві нею з одного центру, суттю принципу є підпорядкування меншості волі більшості. Щодо нашої організації принцип демократичного централізму конкретизовано в її Статуті.
§ 14. §§ 5-13, коли ми їх реалізуємо — це залежить тільки від нас самих — дадуть той кістяк, навколо якого можна об’єднати свідомих пролетарів на непримиренну війну з капіталом і його посіпаками, якщо є спричинений об’єктивними політико-економічними передумовами — а на них ми вплинути не в силах — підйом робочого руху. В іншому випадку пасивні маси залишаться байдужими до нас, хоч би ми зі шкури вилізли. Партії не вийде, лише організація у форматі генштабу без армії. Саме такий стан речей в Україні: втекти звідси пересічному мешканцю все ще простіше, ніж боротися на місці. Наприклад, через жахливе безробіття та збитковість левової частки підприємств власника не налякаєш страйком, та й мобілізація кістлявою рукою смерті міцно тримає робітників-чоловіків за горло. Здаватися? Готуватися! Революційна хвиля накочується нерівномірно, десь раніше, десь пізніше, але неминуче повсюди, захльостуючи світ цілком. Тож і на нашій вулиці буде свято. І дорога ложка до обіду: підніметься народ, зі стану спокою прийде в рух — революційна організація має бути тут як тут. Інакше, поки ми будемо поспіхом збиратися з силами, коли їх уже час застосовувати, народний гнів буде змарнований контрреволюціонерами. Тому потрібно пильно бачити перспективу нашого суспільства і планомірно користуватися тими можливостями, які доступні сьогодні, аби з кожним днем ставати потужнішими. І щойно зійдуться зірки історії, ми одразу станемо партією: наші лави помножаться ліпшими синами та доньками робітничого класу, що піднімуться до рівня корифеїв, у зв’язку з чим усі форми організації та діяльності кратно масштабуються.