Особливості національного мисливства: законопроект про мисливське господарство № 15431

У воєнний час складно підтримувати туристичну галузь. Поїхати на море з родиною не тільки дорого, але й небезпечно, а подорожувати визначними пам’ятками країни загрожує зустріччю з ТЦК, які з радістю заарештують не тільки громадянина України, але й іноземця.

Це розуміє й народний депутат Ігор Марчук, який дійшов до думки, що потрібно розвивати інший туристичний напрямок — мисливський. Результатом цього стало оприлюднення законопроекту № 15431.

Проте такий вибір видається щонайменше дивним. Щонайменше тому, що під час воєнного стану полювання на тварин заборонене. І хоча за певних умов окремі ОВА можуть надавати відповідні дозволи, станом на сьогодні майже всі області досі зберігають заборону. З тексту пояснювальної записки не зрозуміло, чи автори планують, що проект повноцінно запрацює після війни, чи вже зараз хочуть вибити дозвіл на полювання.

Окрім цього, наскільки виправдано перетворювати такий вузькоспеціалізований вид не відпочинку, а роботи, що до того ж вимагає спеціальних знань у галузі полювання та біології тварин, на масовий туризм? А з огляду на проблеми з охороною дикої природи в Україні важко уявити, як перетворення полювання на бізнес сприятиме її збереженню. Адже зберегти природу автори проекту теж обіцяють!

Однак справа тут не зовсім у дозвіллі громадян, а в економічному підґрунті, про що самі автори відкрито заявляють. Так, автори зазначають:

«Мисливські угіддя займають понад половину території України, а діяльність у сфері мисливського господарства зачіпає інтереси сотень тисяч громадян, понад тисячі суб’єктів господарювання, територіальних громад, землевласників та землекористувачів».

При цьому утримання таких великих територій вимагає значних коштів, яких, як відомо, немає. Більше того, ці величезні площі землі приносять збитки, що продемонстровано в таблиці пояснювальної записки.


Цікаво, що дані з цієї таблиці, судячи з усього, зібрані самими авторами, оскільки в тексті проекту не пояснюється, що означає «неефективні користувачі», і не йдеться про методику збору статистичних даних. З огляду на те, що автори напишуть далі, припустимо, що під «неефективними користувачами» маються на увазі ті, хто не отримує необхідної економічної віддачі від угідь. Простіше кажучи — неефективні власники (на думку авторів).

І з цим ми можемо погодитися, оскільки більша частина мисливських угідь за користувачами перебуває у власності: Українського товариства мисливців і рибалок — 24,3 млн га (63 %) та користувачів інших форм власності — 10,5 млн га (27 %). У власності ж Державного агентства лісових ресурсів України — 4 млн га (10 %).

Заборона на полювання призводить до того, що більшість мисливських господарств не може приносити дохід, а тому стає збитковою майже для всіх власників.

Тут варто зазначити, що мисливське господарство — це не тільки (і навіть не стільки) про полювання, скільки про охорону дикої природи, що потребує спеціальних знань та умінь і дієвої державної системи контролю. На жаль, більшості з цього сьогодні в Україні немає. Нижче ми розкриємо, чому так.

При цьому мисливські господарства продовжують виконувати важливі функції з охорони природи, зокрема займаються регулюванням чисельності диких тварин, особливо хижаків. Якщо не контролювати популяцію, то є ризик її зникнення, що відіб’ється на харчовому балансі: травоїдних тварин може стати настільки багато, що вони почнуть швидко розмножуватися і шкодити посівам чи приватним городам, що особливо болюче для сільських домогосподарств.

Інша крайність виникне, якщо чисельність хижаків не контролювати: вони також почнуть виходити до людей в пошуках їжі, нападати на собак чи домашню худобу, що згодом може перерости в напади на людей.

Ще однією важливою функцією лісового господарства є контроль сказу серед диких тварин, яких треба оперативно знаходити та знищувати. В іншому випадку він заразить певну групу, а згодом пошириться на всю дичину. Що це буде означати для людей — не варто і говорити.

Незважаючи на виконання цих важливих функцій, держава майже ніяк не підтримує мисливське господарство, про що заявляє президент Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь Віктор Червоний.

Щоб покрити ці витрати на утримання угідь, а також почати отримувати з них прибуток, автори проекту пропонують перетворити мисливські угіддя на повноцінний актив.

Так, наприклад, заступник директора Національного заповідника «Тузловські лимани», еколог Іван Русев пише, що передача мисливських угідь у користування строком на 20 років із можливістю подальшого автоматичного продовження створює перевагу для фінансово заможних користувачів (у тексті проекту їх названо претендентами), які можуть скупити низку ділянок і отримувати з них прибуток, надаючи можливість полювати заможним громадянам, зокрема іноземцям.

Крім того, дозвіл одному користувачеві отримувати до 25 % мисливських угідь області створює умови для значної концентрації ресурсу. Контроль над такою площею може означати вплив на доступ до полювання, формування цін на послуги, розвиток інфраструктури і фактичні правила користування територією для місцевих мисливців. А якщо пов’язані підприємства оцінюватимуться окремо, один бенефіціар потенційно зможе контролювати ще більшу площу.

Таким чином, як на це будуть реагувати державні органи — невідомо, але, зважаючи на їхню любов передавати землю в приватні руки за невелику плату, можемо сказати, що дієвого захисту від монополій, які таким чином зможуть утворитися, у місцевих мешканців немає. Порятунком може стати створення об’єднань мисливців та землекористувачів, які через органи місцевого самоврядування або свої окремі органи зможуть протидіяти фактичному відчуженню землі там, де це порушує їхні інтереси.

Виникає питання, якого впливу може зазнати територія, якщо 20 років на ній буде відбуватися масовий мисливський туризм. Наприклад, масовий відстріл птахів може призвести до поширення комах, які будуть поїдати посіви, розорення землі та, по суті, її смерті. Тобто довгострокові перспективи у власників землі, яку будуть розорювати, як і, в принципі, у сфери продовольчої безпеки, яка страждає не менше мисливського господарства, бачаться дуже невтішними.

Насправді мисливський туризм для іноземців вже багато років присутній в Україні. Так, у Запорізькій та Харківській областях іноземці приїжджали за бабаком. Раніше багато італійців їхало до нашого Криму полювати на вальдшнепа та куріпку. Нині найбільшою популярністю користуються Карпати. А ще у 2018 році, за словами відомого експерта з полювання Євгена Червоненка:

«Мисливські господарства України почали приваблювати іноземних мисливців, які платять великі гроші. І це не подобається нашим сусідам із західного кордону».

Іноземці, за задумом авторів, відіграють важливу роль як одні з найбільш активних економічних агентів, що будуть платити за можливість приїхати до мисливської турбази, щоб із комфортом провести час, тому великий акцент робиться на тому, щоб зробити відповідну інфраструктуру саме для них.

Але, щоб реалізувати весь задум авторів щодо перетворення мисливських угідь на туристичні точки, необхідно отримати більший доступ до їхнього управління.

Річ у тім, що угіддя можуть бути розташовані на приватній землі, що породжує конфлікт інтересів між власником, з одного боку, та користувачем і мисливцем — з іншого. Наразі, якщо мисливські угіддя розташовані на приватній землі, особа, яка бажає полювати, укладає договір з користувачем, який до цього уклав угоду з власником землі, а отже, і всі фінансові та інші питання регулюються договором, а плата перераховується від мисливця до користувача.

А сам користувач уже платить окремо власнику за користування його землею.

Однак, згідно з проектом, користувач угідь перераховує кошти не власнику приватної землі, а органу місцевого самоврядування, який, у свою чергу, розподіляє гроші між усіма власниками земельних ділянок, що увійшли до складу мисливських угідь і підпадають під встановлені обмеження. Здавалося б, що в цьому страшного?

Можна вважати це певним досягненням, враховуючи, що місцеві чи навіть обласні ради бувають не в курсі, що держлісгоспи роблять із мисливськими угіддями!

Наприклад, у Закарпатській області держлісгоспи чомусь добровільно вирішили передати 12 тис. га мисливських угідь приватним користувачам. Обласна рада не отримала пояснень, чому без жодних причин держлісгоспи передають у приватні руки землю, якою ті раніше спокійно користувалися. На тій же сесії обласної ради очільник повідомив, що за користування угіддями зовсім не береться оплата (ця подія трапилася у 2019 році).

Інший випадок «безкоштовного» користування угіддями стався у Львові. 5 січня 2022 року, за інформацією Львівської прокуратури, на Львівщині під час отримання хабаря у розмірі 1000 доларів затримали директора мисливського господарства. За ці кошти дозволялося полювати місцевому мисливцю без будь-яких дозвільних документів.

Тобто місцеві ради нарешті зможуть отримувати надходження від земельних угідь, які то простоюють, то за хабар передаються приватним компаніям. До того ж проект встановлює і конкретні ставки плати: за відомостями про ст. 17 проекту, для лісових угідь — 0,2 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для польових — 0,05 %, для водно-болотних — 0,1 % на відповідну одиницю площі.

Якщо для користувача таке оновлення ще може виглядати нормальним, оскільки він отримуватиме певну суму від полювання, то зовсім інша справа — власник землі. Через інші зміни у цих відносинах він може втратити низку суттєвих прав.

Наприклад, із тексту законопроекту не випливає, що для включення приватної земельної ділянки до складу мисливських угідь потрібна згода її власника. Згідно з текстом:

«Мисливські угіддя встановлюються регіональними відділеннями Агентства на підставі звернень місцевих органів влади, заявників або за власною ініціативою».

Агентство — новий центральний орган, який, згідно з проектом, займатиметься мисливським господарством.

Припустимо, що громадянин має ділянку площею 5 гектарів, а Агентство формує мисливські угіддя площею 20 тис. гектарів, до складу яких входить приватна ділянка цього громадянина.

При цьому його думка не враховується, оскільки Агентству не потрібна згода власника. Воно не зобов’язане укладати з ним договір чи будь-яким чином повідомляти його.

А що робити власнику в такій ситуації? Незрозуміло, оскільки проект не передбачає належної процедури вирішення конфліктів.

Крім того, власник землі фактично позбавляється гарантованого права на отримання компенсації за те, що по його землі можуть бігати мисливці на качок. Проект передбачає:

«Кожен землевласник ... може отримати від органу місцевого самоврядування... належну йому частину...».

А ось чи отримають вони свою компенсацію — питання відкрите. Це вже вирішуватиме місцеве самоврядування.

Зрештою, для землевласників може виникнути така ситуація.

«Добрий день! Я є власником землі, яку я обробляю. На території, до якої входить і моя земля, було створено приватне мисливське господарство (держлісгосп передав в оренду мисливські угіддя), АЛЕ зі мною, так як і з іншими власниками земель, НІЯКИХ договорів складено не було!!! Підскажіть, будь ласка, чи це законно. Які статті законів та нормативних документів визначають таку оренду? В статті 22 закону "Про мисливське господарство та полювання" чіткої відповіді я не знайшов.

Держлісгосп повністю передав мисливські угіддя у приватне користування. Моя земля знаходиться під лісом, договір оренди з держлісгоспом не було заключено, так як, якщо не помиляюсь, заключати договір з власниками земель тоді по закону не потрібно було. А от з 2012 року по новому закому потрібно. Раніше мене це не хвилювало, а зараз це питання стало ребром. По-перше, всю пшеницю джипами витовчують, мов охраняють, а по-друге, таке хамське відношення!!!! То як кабани потовчуть посаджене, написав заяву в лісгосп, вони приїхали, подивилися і возмістили втрати, а зараз просто, м’яко кажучи, посилають.

Я думаю, що в даній ситуації вони якоби не користуються вашими угіддями... Тобто ліс орендують, а поле, щоб не платити зайві гроші, ніби не користують, і у Вас з'явився поганий сусід, як і в інших землевласників... А щодо збитків, то ніхтож немає право наносити збитки іншому, а якщо наніс, то має возмістити... Раніше то був державний користувач, а зараз крутий приватний... Тепер все через суд... Але доказати, що то саме їх свині понищили ваш огород, буде непросто... Це моя особиста думка як мисливця і користувача такою ж ділянкою...

Минулого сезону перед перезакріпленням угідь, кожен голова низового колективу мав зібрати підписи із копіями паспортів і інд. коду для укладання угоди оренди сільськогосподарських земель для ведення мисл. господарства... Я думаю, що з Вами ніхто і не буде заключати угоду оренди, через те, що із 2015-го року за угіддя треба буде платити... Тому всі підходят до того по-професорськи і відкидають другорядні ділянки, або такі, що на їх думку нікуди не дінуться... От якщоб знайшовся інший користувач, який би захотів укласти із вами угоду на ваші землі, то вони б тоді зарухалися.... Інший варіант — вони можуть із частиною людей укласти угоду оренди і тоді також ніякий конкурент не сунеться туди, бо нікому не будуть потрібні роздрібнені ділянки угідь».

Ця історія з 2013 року, коли гарантії у користувачів та землевласників ще були. Зараз же таке нехтування їхніми правами може стати цілком законним.

Проект передбачає створення Агентства та наділяє його територіальні органи правом самостійно формувати мисливські угіддя, включати до них землі навіть приватних власників без необхідності отримання їхньої згоди чи повідомлення.

Виплату компенсацій власникам земель за обмеження щодо полювання пропонується здійснювати через місцеві ради за довільними правилами. Причому компенсація «може» бути виплачена «частково» із коефіцієнтом 0,5, тобто майже копійки.

Таким чином, історія з 2013 року тепер може стати дійсно типовою для багатьох землевласників, які фактично не зможуть вплинути на відчуження своєї землі. Формально вона буде їхньою, але фактично користуватися нею можуть багаті мисливці.

Вище ми розписали, що користувачі мисливських угідь (власне, як і землевласники) є збитковими. Незважаючи на це, авторам не завадило запропонувати підвищити для них витрати на охорону і відтворення мисливських тварин.

У частині фінансового обов’язку користувача мисливських угідь йдеться про підвищення встановленого мінімуму витрат. Порівняємо теперішні витрати з тими, що пропонує проект.


НМДГ — неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Платити мають самі користувачі, а не держава. Якщо для великої фірми, яка живе за рахунок надання мисливських послуг, збільшити витрати ще можливо, то що робити невеликим фірмам та землевласникам, які й так не мають коштів на збільшення витрат?

Зважаючи на це, саме по собі формальне зобов’язання користувачів витрачати більше не дає підстав вважати, що охорона диких тварин стане кращою. Тим паче, що більшість таких господарств існує за рахунок членських внесків.

Інша справа — бізнес, який хоче орендувати землю. Йому держава пропонує дуже вигідні умови.

Оренда одного гектара державного лісу може обійтися бізнесу лише у 0,2% прожиткового мінімуму на рік, а гектара польових угідь — у 0,05%. Це близько 6,65 грн за гектар лісу та 1,66 грн за гектар поля на рік.

Фактично за символічну плату користувач отримує доступ до великих територій і можливість отримувати прибуток від їхнього мисливського використання.

Зауважимо, що ще декілька років тому за користування 1 га мисливських угідь треба було платити до 30 грн.

Підсумовуючи, не можемо не відзначити небачену (хоча для трудящих України вже звичну) щедрість депутатів, які хочуть віддати національне багатство країни, а саме природні заповідники та землю в цілому, своїм лобістам.

Умови дійсно радісні, проте не для трудящих, які будуть змушені терпіти на своїй території огорожі, вежі чи цілі будівлі без отримання за це належної компенсації.

Це вже не кажучи про те, що станеться із землею після масового відстрілу дичини на ній. Адже, незважаючи на бажання авторів «запровадити сталу модель розвитку диких тварин» (дуже люблять вони фразу «сталий розвиток»), прибутки користувачів будуть залежати не від того, наскільки добре вдається підтримувати популяцію кабанів, оленів чи зозуль, а від кількості проданих дозволів та отриманих мисливцями трофеїв.

Припустимо, що поєднувати такий «сталий розвиток» із відстрілом (майже спортивним відстрілом дичини) буде вкрай важко. Але наші автори не дуже-то і збираються цим перейматися.

Ще одним важливим моментом є становище звичайних мисливців та єгерів.

Перші — якщо це звичайні робітники, які час від часу полюють для продажу чи власного споживання, — можуть опинитися у важкому становищі через ці нововведення. При монополізації угідь вони ризикують не потягнути нові тарифи, а простір для полювання значно зменшиться.

У такому випадку велика кількість людей — за даними Держлісагентства, у 2020 році в Україні було зареєстровано понад 800 тис. мисливців — може опинитися у становищі, звісно, не голодної смерті, але значно гіршому через неможливість прогодувати себе за допомогою полювання і навіть рибалки.

Що ж стосується єгерів, то в більшості випадків це люди, які поєднують обов’язки єгеря з основною роботою — викладачі, медики та інші.

Проте законодавець разом із тим пропонує збільшити функціонал єгерів, а саме: супровід бажаючих полювати у спеціальних мисливських турах, у тому числі в нічний час, та супроводження охочих у мисливських турах.

Тобто навантаження на них планується підвищити.

А з оплатою праці нічого не ясно. Про збільшення бюджетних видатків автори нічого не пишуть (окрім видатків на новий реєстр для полювання). Тобто про надбавки за роботу в нічний час, підвищення зарплатні в цілому та щось інше мова не йде.

І це при лицемірній заяві про «підвищення правового і соціального захисту єгерів та інспекторів».

Жодних соціальних гарантій теж не передбачається.

Тобто землевласники, звичайні мисливці та працівники мисливських господарств отримають збитки від капіталу, який буде опановувати новий простір для прибутку.

Проект передбачає, що вигоду від нього отримують лише багаті мисливці та такі ж іноземці і, можливо, держава, яка створює їм райські умови.

Навіть попри те, що проект ще не прийняли, описані тут проблеми вже існують.

Тому землевласникам і мисливцям на місцях важливо об’єднуватися для захисту своїх інтересів: створювати відповідні товариства, а працівникам — профспілки для захисту своїх трудових прав.

На основі цього й потрібно об’єднуватися, адже мисливець і єгер роблять важливу справу: фактично захищають землю свого, можливо, навіть сусіда від шкідників і хижаків. А той, у свою чергу, дозволяє мисливцю полювати на своїй території та годувати себе і свою родину.

Тому сила — в єдності, яку ми повинні створювати разом, щоб боротися з капіталом, який відбирає у нас умови для існування — природу.

Огляд впливу на тварин

Але, крім шкоди для людей, проект завдає не меншої шкоди й тваринам, перетворюючи їх на грошовий атракціон.

Ми розглянули те, як проект впливає на становище працівників та його економічний аспект. Але чи не супроводжуватиметься все це реальним покращенням правил полювання та захисту диких тварин?

Навряд чи.

Після оприлюднення проекту багато екологічних організацій висловили щодо нього критику через те, що чимало його положень не захищають, а добивають і без того ледь живу дику природу.

Наприклад, на сайті «Екополітика» є такий коментар:

«Цей законопроект неможливо виправити поправками. Його неможливо «доопрацювати до другого читання». Він гнилий у самій основі, бо ґрунтується на переконанні, що дика тварина — це товар, її смерть — послуга, а український ліс — майданчик для платних розваг», — переконані екоактивісти.

Серед найбільш небезпечних нововведень проекту зазначаються: полювання в «сезон тиші», відсутність заборони на використання сучасного обладнання для забою тварин, вибіркові дозволи на раніше заборонене нічне полювання, введення поняття «небажаних» тварин, на яких дозволено полювання.

Розглянемо деякі з них.

Сьогодні українське законодавство передбачає таке поняття, як «сезон тиші» — період, коли дикі тварини мають бути захищені від шуму та занепокоєння у найважливіший час їхнього розмноження. Зазвичай він триває з 1 квітня по 15 червня.

У цей період законодавство передбачає обмеження на діяльність, що створює шум і занепокоєння для тварин: стрільбу, вибухи, проведення масових гучних заходів, у тому числі господарських.

Ось як це описують екологи:

«Весь ліс чує постріл. Вагітна самка, охоплена панікою, кидається навтьоки й втрачає дитинча. Оленя злякалося й гине. Птах відлітає від гнізда, і яйця охолоджуються. Кожен мисливець це знає. Або, принаймні, мав би знати. І все ж вони знову призначають дату на травень».

Екологічні активісти наголошують, що заборона полювання під час сезону розмноження є прямою вимогою Директиви 2009/147/ЄС та рішенням Суду Європейського Союзу у справі C-435/92.

У проекті зустрічаються й інші поняття, такі як «період полювання», «світлий період доби», «темний період доби», «мисливський сезон». Але, по-перше, деякі з них лише дублюють чинні положення законодавства про полювання. По-друге, вони жодним чином не пов’язані з обмеженням полювання в період розмноження тварин.

Виникає дивна, але типова для наших законодавців ситуація: законопроект дуже детально регулює механізм якоїсь ініціативи, проте не відтворює настільки ж детально гарантії захисту тварин або працівників, як це буває в законопроектах, присвячених трудовим відносинам.

А в цьому випадку прямо порушується нормативна база ЄС, до якої наші можновладці апелюють.

Далі у проекті порушується питання полювання на деякі види тварин.

Стаття 31 проекту встановлює заборону на нічне полювання на тварин, за винятком кабана, вовка, шакала, лисиці та єнотоподібних собак.

Здавалося б, ось вона, перша заборона! Але тут є нюанс: перелічені тварини ведуть переважно нічний спосіб життя, особливо кабани.

І разом із забороною нічного полювання автори пропонують дозволити перелік спеціальних знарядь для полювання, серед яких звичайна вогнепальна зброя, пневматика, луки та арбалети.

Але є й новинки у вигляді тепловізорів, приладів нічного бачення та навіть безпілотників із звуковипромінювальними пристроями.

Розглянемо проблему щодо останніх двох знарядь.

Чинна стаття 20 Закону «Про мисливське господарство» прямо забороняє використання звуковідтворювальних пристроїв для полювання.

Проблема полягає в тому, що замість пошуку тварин мисливцеві достатньо увімкнути запис голосу родича або писк дитинчати, щоб привабити дичину. Отже, збільшується кількість її вилову, що вже може завдати шкоди популяції.

Додамо до цього дозвіл на полювання в «період тиші» та заохочення мисливського туризму.

Що ж стосується цивільних безпілотників, то сьогодні їхнє використання в Україні сильно обмежене, навіть під час війни.

Щоб отримати дозвіл, потрібно зібрати цілий пакет документів і звернутися з ними до місцевих органів самоврядування.

І тут виникає питання: якщо проект відносить БПЛА до знарядь полювання, то як мисливець зможе законно використовувати таке знаряддя в умовах нинішніх обмежень?

Ще більше запитань викликає включення БПЛА до переліку знарядь полювання.

Безпілотник — задоволення не з дешевих. Для більшості мисливців, та чого вже там говорити, навіть для деяких військових бригад БПЛА та засоби нічного бачення залишаються недоступною розкішшю.

Зате ті, хто зможе дозволити собі дрони, тепловізори та інше дороге обладнання, отримають очевидну перевагу у відстрілі дичини, практично не напружуючись.

Тому побоювання екологів, що полювання з особливого промислу перетворюється на ігровий шутер, причому не тільки для українських мисливців, а й для іноземних, цілком зрозумілі.

З огляду на все вищесказане можна зробити висновок, що тварини, які потребують захисту від нічного полювання, піддаються вилову саме вночі.

Причому для цього пропонуються спеціальні знаряддя, які спрощують пошук тварин, їхнє приваблення та вбивство.

Виходить, що полювання на тварин, які ведуть нічний спосіб життя, значно полегшується. При інтенсивному видобутку дичини це призведе до того, що звична життєдіяльність тварин буде порушена.

Тобто замість ночі кабани чи інша дичина можуть виходити вдень, що може зробити зустрічі з людьми частішими й небезпечнішими.

Сенс цього поняття полягає в тому, що до таких тварин можуть належати види, присутність яких, на думку законодавця, становить загрозу для мисливського господарства, біорізноманіття або окремих видів інших тварин.

Автори відносять до них вовків, шакалів, лисиць, єнотоподібних собак та деякі види птахів. Найбільш спірним є включення до цього переліку здичавілих домашніх тварин і тих домашніх тварин, які перебувають на мисливських угіддях без нагляду господаря.

Тобто фактично, якщо ваш кіт забіг у мисливську зону, він стає законною здобиччю для мисливця.

Це знову суперечить чинному законодавству про захист тварин (ст. 22 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» та, за ідеєю, ст. 299 Кримінального кодексу). Або автори вирішать цю колізію, або вбивство домашніх тварин, якщо вони потрапили на мисливські угіддя, стане легальним.

Що стосується диких тварин, які входять до цього поняття, то тут ситуація є двоякою.

Розглянемо, наприклад, вовків.

Згідно з повідомленнями деяких фермерських господарств, під час війни популяція вовків зросла через обмеження полювання. Це призвело до того, що вовки почали нападати на сільськогосподарські господарства, через що ті почали зазнавати збитків.

При цьому Київський еколого-культурний центр стверджує протилежне. Згідно з даними за 2024 рік (повідомлення від фермерів з’явилися пізніше, у 2026 році), Державна служба статистики України зафіксувала у щорічному звіті, що чисельність вовків в Україні різко зменшується. Це державна статистика, повідомив на прес-конференції в агентстві «Інтерфакс-Україна» директор КЕКЦ Володимир Борейко.

Голова КЕКЦ додав, що вже 20 років Україна не виконує Бернську конвенцію, згідно з якою вовк внесений до списку під № 2 і має охоронятися. Щоправда, із застереженням, що його чисельність можна регулювати лише в невеликих обсягах і під контролем.

Однак в Україні вовки внесені до статті 33 закону про мисливське господарство, і там зазначено, що мисливці в будь-який момент, якщо вони полюють на інших тварин, можуть знищувати вовків — без контролю, без обмеження чисельності, скільки завгодно.

Знищення вовків зараз уже офіційно підтверджено українською статистикою.

Можна погодитися з тим, що збільшення чисельності вовків призвело до того, що вони почали частіше нападати на худобу в господарствах. Однак запропоновані норми не передбачають збереження балансу між інтересами землевласників і мисливських господарств.

Натомість вони передбачають, що вовки стають легальною ціллю для відстрілу, причому в набагато більших масштабах, ніж раніше.

Вовк у природі є хижаком, який регулює чисельність популяцій, усуває слабких і хворих особин та впливає на рівновагу екосистеми.

Для мисливця він насамперед є конкурентом, оскільки може з’їсти тварину, яку той хотів би зберегти для платного полювання.

Лисиця, шакал чи інша тварина також розглядаються не як частина складної природної системи, а як перешкода у виробництві комерційної дичини.

І щоб позбавити мисливців конкурентів, пропонується облаштувати інфраструктуру мисливських угідь так, щоб мати повну перевагу над твариною: оглядові вишки, мисливські бази, вольєри, бази відпочинку тощо.

Нагадуємо, що все це будується на приватній території, а згода власника на всі ці споруди зовсім не є обов’язковою.

Самі ж споруди та зони (наприклад, зони підгодовування тварин або їхнього проживання) перетворюють полювання, по суті, на гру, де мисливець завдяки БПЛА та тепловізору, займаючи зручну позицію на вишці та приманюючи фазана за допомогою спеціального пристрою, безкарно розпочинає відстріл.

Не дуже схоже на полювання, чи не так?

У світлі цього позитивні, на перший погляд, пропозиції авторів — створення Єдиного мисливського реєстру, обов’язкове маркування окремих видів впольованих тварин та «впровадження стандартів полювання ЄС» — залишаться лише формальністю.

На тлі решти положень законопроекту вони навряд чи зможуть істотно вплинути на захист дикої природи.

Більше того, як ми зазначали вище, автори безпідставно посилаються на законодавчі положення ЄС щодо полювання.

Наприклад, ось що про це пише спільнота «Ekoltava.ua»:

«Про яке дотримання може йти мова, якщо в документі повністю ігноруються суворі заборони Пташиної та Поселкової директив ЄС, які суворо захищають тварин від виснажливих технологічних методів видобутку та стресу в період розмноження?!»

Не можна сказати, що для наших законодавців це щось нове. Але здається, що з кожним разом посилання на норми ЄС для них стає не просто мантрою, а банальним прикриттям для просування своїх корисливих інтересів, які обіцяють прибуток і їм, і їхнім покровителям.

Навіть якщо цей прибуток буде отримуватися за рахунок знищення цілої екосистеми країни, яка й без того за роки війни та бездарного управління опинилася у вкрай занедбаному стані.

У цілому виходить, що реальна проблема зі збільшенням кількості диких тварин та їхнім виходом до людей буде вирішуватися однобоко.

А тому найгірше те, що це лише привід для збільшення відстрілу дичини, особливо хижаків. Це призводитиме до зменшення їхньої чисельності та, у гіршому випадку, до їхнього вимирання.

У підсумку за красивими словами про «затвердження нових принципів раціонального використання мисливських угідь», «європейські стандарти» та захист природи проглядається добре знайома нам капіталістична логіка.

Дикі тварини перетворюються з частини екосистеми на товар, який можна продати за ринковою ціною.

Щоправда, купівля товару відбувається у викривленому вигляді, оскільки тварину не просто купують, а вбивають, не даючи їй права на виживання.

Все для цього вже облаштовано: якщо у тебе є гроші — приходь і бери!

Саме тому посилання на європейський досвід та захист природи виглядають особливо цинічно, якщо водночас розширюються можливості для інтенсивної експлуатації мисливських угідь і фактично створюються умови для перетворення дикої природи на комерційний ресурс.

Що робити?

Протистояти цьому параду лицемірства, під яким приховується жага до наживи за рахунок звичайних домогосподарств та експлуатації природних ресурсів, може тільки колектив.

Жителі сіл, мисливці та працівники мисливського господарства можуть створити власні органи контролю на місцях.

Колектив має захищати свою землю від нападів приватних забудовників та організаторів мисливських турів, які становлять одну з найбільших загроз для мешканців територій поблизу природоохоронних чи мисливських зон.

Як саме?

Повне підпорядкування органів самоврядування або створення на їхній основі паралельних структур, які будуть приймати та реалізовувати рішення відповідно до інтересів громади та її працівників.

Але місцевої самоорганізації недостатньо.

Якщо сама держава продовжує ставити приватний прибуток вище за інтереси суспільства та збереження природи, окремі громади постійно стикатимуться з тими самими проблемами.

Тому кінцевою метою має стати створення держави на соціалістичних засадах, у якій земля, природні ресурси та дика природа розглядаються не як об’єкт приватного збагачення, а як суспільне надбання.